Lwów

До Львову я впереше потрапив восени 1998 року.  В той час ми з батьком поправляли своє здоров*я санаторно-курортним лікуванням в Моршині. Одного прекрасного дня, моєму нормативному старому, по-ходу, приїлися всі ці води, процедури, смаження сосисок в лісі біля озера і нудні сусіди за столом в їдальні, тому наступного ранку ми накатили в пансіонатському бюветі  "на коня" прописаної нам води (скажімо, з джерела №6) і пішли ловити газель до Львова.

В мене лишились дуже туманні спогади про Львів. Ми однозначно були біля собору Юра, гуляли по парку Франка, бачили Університет, пам*ятник жертвам комуністичних злочинів (біля тюрьми на Лонського) і Цитадель (здалеку). Час-від-часу ми сідали в трамвай і їхали зупинку-дві. Ми однозначно були на площі Ринок і в її околицях, але не довго - більшу частину відведеного нам на це місто часу ми неспішно блукали осінніми вулицями Львова.

В цілому, ця поїздка заклала підґрунтя моєї "атмосфери Львову". Для мене Львів - це осіння погода, купи листя, будинки з вицвілою фарбою і облупленою штукатуркою, погано освітлені під*їзди з дерев*яними, скрипучими сходами; двори, завалені мотлохом і завішані мотузками з випраним одягом та білизною. Для мене Львів це процес старіння, який відчувається всюди, це колишня помпезність, замазана вапном і дешевою фарбою; це історії людей різних епох і національностей, їхні тіні, спогади, надряпані на стінах послання; це ковані елементи та бетонна пластика, мозаїчні розетки і янголи з відбитими кінцівками. Для мене це місто, де завжди можна відкрити щось нове для себе. Потрібно просто завернути в найближчий двір чи відчинити двері під*їзду. І уважно дивитись навколо.

І навіть, якщо Львів насправді виглядає інакше, для мене він завжди буде отаким: старим і химерним.