Жовква

З Жовквою мене пов*язують виключно теплі спогади та мегашикарні емоції. Це місто, яке може стати відкриттям для кожного. Місто, де переплітаються історії різних народів, вірувань і культур. Місто, яке може похвалитись королівською резиденцією, некрополем визначних військових і політичних діячів Речі Посполитої, однією з найбільших в Європі синагог (і одночасно найбільшою в Європі оборонною спорудою в стилі ренесансу). Місто лицарської слави і героїчних звершень, храмів і монастирів, ренесансних концепцій ідеального містобудування і архітектурних ансамблів. Жовква - це місто мєчта!

На вулицях можна зустріти будівлі довоєнних часів. На цій, наприклад, присутній барельєф, на якому мужика б*є струмом, і надпис "elektrownia". Нинішнім власникам апартаментів скоріш за все на ці архітектурні ізлішества реально до лампочки - штукатурка невблаганно осипається з фасаду. А шкода.

Жовківський замок нині переживає далеко не найкращі часи. Оборонна споруда служила захистом від набігів татар, звідси на Москву рушав походом засновник міста Станіслав Жолкевський, потім приходили козаки Хмельницького і палили-грабували все що бачили, після цього замок приглянувся такому собі Яну ІІІ Собеському і його перебудували в королівську резиденцію - понатикали мармурових фонтанів, іонічних колон і всякого роду альтанок. Оборонні функції замку на тому закінчились.

За радянських часів, частину приміщень замку переробили під квартири і тут жили військові. Сліди від "квартир" залишились досі. А от іонічні колони з усіма альтанками і фонтанами безслідно зникли.

Наразі в замку розміщуються музей, приватний нотаріус, офіси декількох політичних партій і громадський туалет. Триває затяжний процес реставрації. Замок, до речі, просів на добрі сім метрів. А до замкового двору взагалі можуть не пустити, бо там є шанс провалитися в пивниці, або кудись ще далі. Такі от діла.

Вічева площа була і залишається центром суспільного життя міста. Вона оточена з усіх боків архітектурними ансамблями, храмами, брамами, валами, фасадом замку, ратушею і кам*яницями з арочними склепіннями на першому поверсі. Площа може похвалитись також лобним місцем і численними лавами, на яких можна перевести дух і роздивитись все довкола.

Частина кам*яниць, що примикали до площі було зруйновано 1941 року, так як вони були частиною єврейського кварталу. Нині тут можна побачити розкопані підвали (містом снують легенди про закопані тут єврейські скарби) і пам*ятний знак про необхідність саме тут поставити пам*ятник Шевченку. Отак.

Знамениті жовківські кам*яниці з арочними склепіннями! В старі часи тут були всілякого роду магазини, а от арочні склепіння забезпечували комфорт шопоголікам за будь-яких кліматичних незгод. Магазини тут і досі є, але все вже не так круто. Є доволі непогане кафе "На підсінню". А ще є (якщо я не помиляюсь) "молодіжне кафе", де можна понямати пєльменів, накатить водочки або розчинної кави під звуки попси і шансону. Бр-р-р.

Якщо вірити легендам, то в будинку з маленьким левом колись було Венеціанське посольство. Дуже давно. Ще до молодіжного кафе.

Костьол святого Лаврентія називають "Малим Вавелем", бо колись по кількості похованих тут політичних та військових діячів Речі Посполитої він не знав собі рівних. Тут покоїться тіло засновника міста Станіслава Жолкєвского. Битва з османами під Цецорою стала для старого коронного гетьмана Жолкевського останньою. Його відтяту голову привезли в якості трофею султану і потім довго носили вулицями Стамбулу. Вдові Жолкевського вдалося викупити голову чоловіка за колосальні на той час 3 мільйони злотих. Гроші на викуп чеканились на жовківському монетному дворі. 

Костел безперечно являється найрозкішнішою спорудою Жовкви. Різьблений вхідний портал до храму взагалі вважається мало не шедевром доби Ренесансу на теренах Польщі та України.

Біля костьолу колись була брама. Потім її чогось зруйнували за совка танками. А після цього відбудували, але дуже недолуго і несхоже на оригінал. За совка з історичними об*єктами особливо не церемонились. Жовква яскравий тому приклад.

Костьол святого Лаврентія реставрується польськими спеціалістами за рахунок польських культурних фондів. Доволі довго точиться суперечка про повернення з Олеського замку назад до костелу батальних полотен "Битва під Парканами" та "Битва під Віднем". Бо свідоцтвами лицарської слави не можна отак розкидуватись!

Для Юліана Буцманюка розпис церкви Серця Христового став справою життя. Розписувати храм молодий художник почав в 1910 році. Потім було навчання в Кракові, служба в УСС і УГА, чехословацькі табори для інтернованих і викладання живопису в Львові. В 30-их роках він повернувся в Жовкву щоб продовжити свою роботу. На фресках Буцманюка козаки перемішалися зі святими, Грушевський і Сагайдачний стоять поруч з Петлюрою і Мазепою, Марія тримає на руках Джізуса у вишиванці, а золотий лев гарчить на фоні блакитного неба. Короче, це треба бачити власнооч.

Жовківська синагога будувалася як прихисток для юдейської громади міста. В результаті з*явилася одна з найбільших оборонних синагог Європи, в якій євреї могли як молитися так і переховуватись від численних ворогів. Нині синагога переживає далеко не найкращі часи і розділяє долю більшості юдейських храмів на території України. Але реставраційні роботи тут явно проводяться - іншого призначення для паркану наколо будівлі я не знайшов. Наврядчи його поставили, щоб захистити будівлю від бажаючих посцяти чи пошукати коштовності-це не в дусі вітчизняного самоврядування.

А ще в Жовкві є костел великомученика Йосафата. Але його так недолуго реставрували, що екскурсоводи з жахом тікають від нього світ за очі.

Вечором однозначно варто повернутися на Вічеву площу, бо на Вічевій площі вечором дуже круто і атмосферно. Можна ходити задерши голову і дивитися на всі ці ігри світла і тіней на прилеглих до площі будівлях. Або просто шпацерувати бруківкою і дивуватися наскільки все змінюється з настанням сутінок. Або піти понямати і переварити (розкласти полицями) все, що вдалося побачити за день.

P.S. Коли ти зважуєшся на подорож, ти маєш тверезо оцінити всі блага і небезпеки, які тебе очікуватимуть. Скажімо, моя сестра в Жовкві знайшла містичну банду котів, а мій Швагро розбив свою фотокамеру. А ми з Дашидзе знайшли для себе ліжко в жовківському готелі, бо в той час ми спали вдома на підлозі. Такі от діла.